Поради батькам

| Лютий 26, 2016

poradi-batkam

Поради батькам першокласників:

  1. Вранці піднімайте дитину спокійно, з посмішкою та лагідним словом.
  2. Не згадуйте вчорашні прорахунки, особливо мізерні, не вживайте образливих слів.
  3. Не підганяйте її, розрахувати час – це ваш обов’язок, якщо ж ви цю проблему не вирішили, – провини дитини у цьому немає.
  4. Не посилайте дитину в школу без сніданку: в школі вона багато працює, витрачає сили. Коли щось не виходить, порадьтеся з учителем, психологом.
  5. Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів без подібних застережень: “Дивись, поводь себе гарно!”, “Щоб не було поганих оцінок!” тощо. У дитини попереду важка праця.
  6. Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитись (згадайте, як вам тяжко після важкого робочого дня).
  7. Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитись, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багато часу.
  8. Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, хай заспокоїться, тоді вона все сама розкаже.
  9. Зауваження вчителя вислуховуйте без присутності дитини.
  10. Вислухавши, не поспішайте сваритися. Говоріть з дитиною спокійно.
  11. При спілкуванні з дитиною не вживайте виразу: “Якщо ти будеш добре вчитись, то …” Часом умови ставляться важкі – й тоді ви опиняєтеся у незручному становищі.
  12. Протягом дня знайдіть (намагайтесь знайти) півгодини для спілкування з дитиною. В цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.
  13. У сім’ї повинна бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.
  14. Завжди будьте уважними до стану здоров’я дитини, коли щось турбує її: головний біль, поганий стан. Найчастіше це об’єктивні показники стомлення, перевантаження.
  15. Пам’ятайте, що діти люблять казки, особливо перед сном, або пісню, лагідні слова. Не лінуйтесь подарувати це для них. Це їх заспокоїть, зніме денне напруження, допоможе спокійно заснути і відпочити.
  16. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі, про роботу. Завтра новий трудовий день – і дитина повинна бути готова до нього. А допомогти в цьому їй повинні батьки своїм доброзичливим ставленням. Чекати ж якогось дива від дитини, радісних поривів душі, доброти треба терпляче, відшукуючи ці риси в дитині, постійно заохочувати її.

Рекомендації батькам з успішної адаптації п’ятикласників до нових умов навчання.

Будь – які перехідні періоди життя і діяльності дітей висувають специфічні проблеми, що пов’язані зі зміною в організації навчальної діяльності у середніх класах. Умови, які змінилися, пред’являють більш високі вимоги до інтелектуального і особистісного розвитку, до ступеня сформованості у дітей певних учбових знань, дій, навичок. Процес звикання до шкільних вимог і порядків, нового для п’ятикласників оточення, нових умов життя розуміється як адаптація. Адже дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах.

  1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.
  2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.
  3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.
  4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.
  5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.
  6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.
  7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.
  8. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.
  9. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.
  10. У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.
  11. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.
  12. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.
  13. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.
  14. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.
  15. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.

Як допомогти дитині у навчанні?

Дуже часто у п’ятикласників можуть виникнути проблеми у навчанні. Батьки не повинні це сприймати занадто трагічно, але з’ясувати причини цього потрібно.

Першопричина – це нові вчителі, нові предмети. У початкових класах у дітей була одна вчителька, яка добре знала кожну дитину, її здібності, слабкі та сильні місця. І діти за чотири роки пристосувалися до її вимог. У п’ятому класі кожний предмет викладає окремий вчитель. Вимоги до навчання різні. І дитині часом важко зорієнтуватися у цих вимогах. У цей період може охолонути цікавість до навчання, можуть виникнути скарги на те, що багато задають, нецікаво…

Батьки повинні допомогти дитині в адаптаційний період (зазвичай це перша чверть навчального року), пояснити, що не все у навчанні цікаво. Навчання – це гарний спосіб виховувати свою силу волі, тому дайте дитині змогу розвиватися, не виконуйте за неї домашні завдання. Радійте разом з дитиною, сумуйте разом з нею, але ніколи не карайте за погані оцінки. Це може викликати тільки негативне ставлення до шкільних предметів.

Допомагаючи дитині, підтримуйте зв’язок з учителями, щоб ваші вимоги і вимоги вчителів до навчання були однакові.

Пам’ятайте, що у п’ятому класі у вашої дитини формується ставлення до навчання на весь подальший час: як учень провчиться у п’ятому класі, так він і буде ставитися до навчання в старших класах.

Ви повинні знати:

  1. oЗ ким приятелює ваша дитина.
  2. oДе проводить вільний час.
  3. oЧи не пропускає занять в школі.
  4. oВ якому вигляді або стані повертається додому.

Ви зобов’язанні помітити і відреагувати, коли:

  1. oВ домі з’явилися чужі речі (з’ясуйте, чиї вони).
  2. oВ домі чути запах паленої трави або синтетичних речовин (це може свідчити про куріння сигарет із наркотичними речовинами)
  3. oВ домі з’явилися голки для ін’єкцій, часточки рослин, чимось вимащені бинти, закопчений посуд (це може свідчити про вживання наркотичних речовин).
  4. oВ домі з’явилися ліки, які діють на нервову систему і психіку (з’ясуйте, хто і з якою метою їх використовує).
  5. oВ домі надто часто чути запах засобів побутової хімії – розчинників, ацетону тощо (це може свідчити про захоплення дітей речовинами, які викликають стан одурманювання).
  6. oВідбулася швидка зміна зовнішнього вигляду та поведінки дітей: порушилась координація рухів, підвищилась збудженість або в’ялість, з’явилися сліди від уколів на венах, розширення зіниць тощо (це може свідчити про вживання дитиною наркотичних речовин).

Не дозволяйте дітям та підліткам:

  1. oЙти з дому на довгий час.
  2. oНочувати у малознайомих для вас осіб.
  3. oЗалишатися надовго вдома без нагляду дорослих родичів на тривалий час вашої відпустки.
  4. oЗнаходитися вночі і пізно ввечері на вулиці, де вони можуть стати жертвою насильницьких дій дорослих.
  5. oНосити чужий одяг.

Рекомендації батькам п’ятикласників

  • Надихайте дитину на розповідь про шкільні справи. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням на зразок: «Як минув твій день у школі?» Щотижня обирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам’ятовуйте імена, події, деталі, про які дитина повідомляє вам, використовуйте їх надалі для того, щоб починати бесіди про школу.
  • Регулярно розмовляйте з учителями вашої дитини про її успішність, поводження та взаємини з іншими дітьми. Навіть якщо немає особливих приводів, для занепокоєння, консультуйтеся з учителем не рідше, ніж раз на місяць.
  • Знайте програму й особливості школи, де вчиться ваша дитина. Відвідуйте всі заходи й зустрічі, організовані батьківським комітетом і педагогічним колективом. Використовуйте будь-які можливості дізнатися, як ваша дитина навчається і як її навчають.
  • Допомагайте дитині виконувати домашні завдання,але не робіть їх самі. Установіть спеціальний час для виконання домашнього завдання і стежте за виконанням цих настанов, що допоможе вам сформувати позитивне ставлення до навчання.
  • Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі. З’ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім установіть зв’язок між її інтересами й предметами, що вивчають у школі.
  • Особливі зусилля докладайте для того, щоб підтримувати спокійну й стабільну атмосферу вдома, коли в шкільному житті дитини відбуваються зміни.
  • За будь–якої можливості намагайтеся уникнути значних змін  або порушень у домашній атмосфері протягом першого півріччя. Спокій домашнього життя  дитини допомагає їй ефективніше розв’язувати проблеми в школі.

 

 Як привчити юного школяра самостійно готуватися до уроків?

Батькам на замітку:

  1. Треба навчити виконувати домашні завдання систематично.
  2. Починати роботу над Д/З через 1,5 – 2 годин після школи.
  3. Дитина має самостійно сідати за завдання і розуміти для чого їй це потрібно.
  4. Навчити дитину користуватися годинником. Сказати, що треба робити перерви (10 – 15 хв.) між роботою для активного відпочинку.
  5. Навчити школяра попередньо складати план майбутніх дій, радитися з вами, як виконати завдання, а потім самостійно писати їх.
  6. Допомогти розрізняти головне й другорядне, вміти зосередитись на головному.
  7. Учень має повторити правила, якi вивчав на уроках.
  8. Акцентувати увагу навіть на незначних перемогах, щоб дитина помічала їх і намагалася досягати більших результатів. Не забувати вiдзначити стараннiсть дитини.
  9. На початку навчального року корисно контролювати, як дитина виконує домашнi завдання. Перевіряти, чи правильно вона зрозумiла пройдений матерiал. У І семестрi краще це робити щовечора, а у ІІ — контроль можна зменшити до 2 – 3 разiв на тиждень.
  10. Ніколи не робіть домашнє завдання за дитину, це їй тільки зашкодить.

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки.

  • Не оберігайте дитину від повсякденних справ,не прагніть вирішувати за неї всі  проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує  доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.
  • Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.
  • Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також  покажіть, що інші можуть бути краще її.
  • Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і  покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.
  • Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у  голос свої можливості й результати справи.
  • Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона  була вчора чи, можливо, буде завтра).

Консультація для батьків щодо спілкування з дітьми, які мають емоційні труднощі.

  1. Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.
  2.   Не існує поганих і хороших емоцій і дорослий у взаємодії 3 дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.
  3.   Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції — це результат тривалого стримування емоцій.
  4.   Потрібно навчати дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до-розмови про свої почуття.
  5.   Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття. Не слід у процесі занять з «важкими» дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.

Поради батькам конфліктних дітей.

 1.Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».

 2.Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.

  1. Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.
  2. Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

Рекомендації батькам щодо спілкування з агресивними дітьми:

  • Пам’ятайте, що заборона й підвищення голосу — найнеефективніші способи подолання агресивності, лише зрозумівши причини агресивної поведінки і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.
  • Дайте дитині можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.
  • Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву або лихослів’я про своїх друзів або колег.
  • Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.

Рекомендації батькам щодо стримування агресивної поведінки підлітків:

  • Виявляти до підлітка більше уваги, любові та ласки.
  • Батьки повинні стежити за своєю поведінкою в сім’ї. Кращий спосіб виховання дітей — єдність їхніх дій.
  • Не застосовувати фізичні покарання.
  • Допомагати підлітку знаходити друзів. Заохочувати розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме завзятості, активності, ініціативності, перешкоджати її негативним рисам, зокрема ворожості, скутості.
  • Пояснювати підлітку наслідки агресивної поведінки.
  • Враховувати у вихованні та навчанні особистісні властивості підлітка.
  • Надавати підлітку можливість задовольнити потреби в самовираженні й самоствердженні.
  • Обмежувати перегляд відеофільмів та комп’ютерних ігор зі сценами насильства.
  • Спрямовувати енергію підлітка у правильне русло, наприклад, заняття у спортивних секціях; заохочувати його до участі в культурних заходах.

Теорія і практика психолого-педагогічної допомоги дитині, яка переживає втрату.

Рекомендації для вчителів та батьків  

        Проживання в сучасному світі інколи стає небезпечним і психотравматичним. Найбільш незахищеними та вразливими перед психотравмою є діти та підлітки. Так, близько 45% дітей (до 18 років) переживають хоча б одну травматичну подію; від 25 до 35% дівчат віком до 16 років стають жертвами різних форм сексуального насильства; близько 10% дівчат та 1,5% хлопців до 16 років зазнають насильницького статевого акту.  Психолого-педагогічна допомога дитині, яка переживає горе, вимагає від дорослих не лише володін-ня конкретними формами спеціально организованої психотерапевтичної допомоги, а й вмінням в межах повсякденного життя допомогти їй пережити горе, підтримати, запобігти розвитку неврозів. Оволодіння такими прийомами необхідне батькам, учителям, вихователям, всім дорослим, які працюють із дітьми, й можуть зустрітися з ситуацією, коли дитині потрібна допомога, підтримка, розуміння.  Третина осіб, що пережили психічну травму, видужують спонтанно, дві третини страждають на вищезазначені розлади психічної діяльності, 50% з усіх душевних розладів внаслідок психотравми належать посттравматичному стресовому розладу.

           Батьки і вчителі зазвичай розповідають дітям про прояви життя, але прагнуть уникати розмов і пояснень із приводу смерті. Проте досвід показує, що в сім’ях, де тема смерті не заборонена, де в доступних формах відповідають на запитання, дитина виявляється краще підготовленою до серйозних втрат, ніж у сім’ях, де дорослі всіляко ухиляються від таких розмов. Проте ідея ознайомлення детей із цією сумною стороною життя зустрічає значний опір дорослих, які вважають, що дітей слід захищати від подібних думок[3].
Найскладніше—повідомити дитині про смерть близької людини. Краще, якщо це зробить хтось із рідних. Якщо це неможливо, то повідомити повинен той дорослий, якого дитина добре знає й довіряє.
Дитина може продемонструвати спалах гніву стосовно того, хто повідомив їй про смерть близької людини. Не потрібно в цей момент умовляти дитину взяти себе в руки, заспокоїтися, бо горе, не пережите вчасно, може повернутися через місяці або роки.
Бажано, щоб дитина говорила про свої страхи, але не завжди легко її до цього спонукати. Потреби дитини здаються нам очевидними, проте мало хто з дорослих розуміє, що дитині потрібне визнання її болю і страхів.
Вважається, що після похоронів життя сім’ї приходить у норму: дорослі повертаються на роботу, діти—в школу. На думку А.Андрєєвої [2], саме в цей момент втрата стає найбільш гострою. Через деякий час після трагедії в дитини може початися енурез, заїкання, сонливість або безсоння, вона починає гризти нігті, смоктати палець тощо.
Повернення до школи може бути важким.  В цей період важко й боляче сприймаються будь-які слова навіть від добрих знайомих.  Коли дитина прийде до школи, вчитель повинен сказати їй, що знає про її горе, щоб дитина не відчувала байдужість із боку вчителя.
1. Спостерігайте за змінами поведінки дитини. У перші тижні спостерігаються негативні реакції. Ставтеся до цього терпляче, не показуйте свого здивування, не дійте всупереч дитині.
2. Поговоріть з дитиною, якщо вона цього хоче, знайдітъ час вислухати її. Це не завжди легко зробити, та все ж спробуйте. Поясніть дитині, що ви хочете поговорити з нею, виберіть слушний для цього час. Під час розмови будьте уважними.
3. Оточуйте дитину любов’ю, увагою і фізичною турботою. Обійміть її, візьміть за руку. Дотик має для дитини величезне значения. Це дозволяє дитині відчути, що ви піклуєтеся про неї й готові їй допомогти. Саме зараз вона потребує любові, розуміння й підтримки.
4. Приверніть кращих друзів до дитини. Якщо вам вдасться зібрати кращих друзів дитини, поясніть їм, що, коли вмирає хтось, кого ви любите, розмови про цю людину допоможуть зберегти про неї добру пам’ять. Серед товаришів дитини може бути той, хто зможе її підтримати у «важку хвилину» в школі.
5. Будьте готові до запитань і завжди будьте чесними у відповідях. Дітей часто цікавлять питания народження і смерті. Дуже важливо знати культурний рівень сім’ї дитини, її релігійні установки.
6. Дайте дитині можливість висловлювати свої емоції відкрито. Не допускайте, щоб одна дитина виражала свою агресію за рахунок інших дітей. Для зменшення агресії маленькій дитині дайте різні коробки, ящики, папір, який можна м’яти, ламати й бити. Підлітку доручіть фізичну роботу, що вимагає значних зусиль. Якщо ваші очі наповнилися сльозами, не приховуйте цього. Покажіть дитині, що плакати не соромно. Заборона сліз протиприродна для малюка и навіть небезпечна, але не потрібно примушувати дитину плакати, якщо вона не хоче. Говоріть із нею про свої власні почуття.
7. Поясніть дитині, якщо вона вважає себе винною в смерті близької людини, що це не так.
8. Не слід вимовляти таких фраз, як «Скоро тобі буде краще». Ефективніше буде сказати: «Я знаю, що ти відчуваєш, і теж не розумію, чому твоя мати померла такою молодою. Я тільки знаю, що вона любила тебе, і ти ніколи не забудеш її». Визнайте право дитини на переживания.
9. Не перекладайте на дитину обов’язки дорослих («Ти тепер чоловік, не засмучуй маму своїми сльозами» — так інколи говорять навіть 8-річній дитині).
10.Налагодьте співпрацю в інтересах дитини: батьків з вчителями, вчителя з батьками.
11 . Не шкодуйте часу, коли, вкладаєте дитину спати. Розмовляйте з нею, заспокоюйте. Якщо потрібно, залишіть увімкненим нічник.
12. Встіновіть зв’язок між минулим і майбутнім дитини. Поясніть дитині, що життя продовжується. Покажіть перспективи майбутнього.
13. Спостерігайте за дитиною, коли вона грається. Сприяйте іграм, які знімають напруження. Дитина, яка перенесла травму, повинна мати можливість гратися з піском і водою. Корисними також будуть ліплення з пластиліну і малювання фарбами. Ці ігри й заняття мають сильний психотерапевтичний ефект[3].

      З метою формування гнучкої стратегії поведінки, правильного емоційного реагування та саморегуляції, зняття психофізіологічних «затисків» і оволодіння прийомами релаксації стану учням можна запропонувати програму емоційно-вольової регуляції стану стійкості до стресу.

  1. Налаштовування на оптимальний емоційний стан.
    Учневі пропонують подумки пов’язати схвильований, тривожний емоційний стан з однією мелодією, кольором, пейзажем, жестом; спокійний, розслаблений стан пов’язати з іншою мелодією, кольором, пейзажем, жестом, а впевнений активний стан пов’язати з третьою мелодією, кольором, пейзажем, жестом. У ситуації стресу згадати спочатку першу мелодію, пейзаж або колір, потім другу, а потім третю мелодію, колір, жест, і повторити цей спогад кілька разів.
    2. Приємний спогад.
    У ситуації стресу для того, щоб позбутися тривоги і зайвого хвилювання, згадати і якомога яскравіше уявити (бажано детально) відчуття, ситуацію, у якій учень відчував повний спокій, був розслабленим (прогулянку полем, лісом, берегом моря або будь-яку іншу приємну ситуацію).
    3. Контроль експресії.
    З учнем треба обговорити те, у яких жестах, інтонаціях, усмішці виражається страх, упевненість, спокій. Учню самому корисно потренувати жести, усмішку, погляд у  впевненому, спокійному стані перед дзеркалом, а інтонацію – за допомогою магнітофонного запису.
    4. Корекція стану через зміну поведінки в ситуації підвищеного нервового напруження.

      Зміну поведінки можна почати з:
а) уявного тренування. Ситуацію, що викликає тривогу, заздалегідь детально уявляють у важких моментах, що викликають негативне переживання, детально продумують власну поведінку;
б) потім можна провести репетицію.
Програти з учнем ситуацію, що викликає в нього тривогу, виконуючи роль суворого екзаменатора або глузливого однокласника. Репетитор може зненацька змінити тон розмови,перейти до агресії, висловити нетерплячість, перервати учня, навіть грубо. Учень повинен на всі випадки відпрацювати “способи поведінки”;
в) учень може порепетирувати для себе нову поведінку, уявляючи образ улюбленого кіногероя, впевненого, холоднокровного “супермена” – увійти “в образ” і спробувати наслідувати його, “пожити” в ролі людині, якій щастить[3].

          Перенесені психотравмуючі події в дитинстві, в великій мірі підвищують ризик психічних розладів в підлітків та дорослих. Важкі  травми викликають порушення особистісного розвитку, низьку самооцінку, порушення міжособистісних стосунків (в тому числі подружніх та батьківства) у дорослому віці  протягом тривалого часу, інколи – все життя[4]. Тим актуальнішим вбачається бажання та вміння оточуючих в межах повсякденного життя допомогти дитині  пережити горе, підтримати, запобігти розвитку неврозів.

Чи готова дитина до школи?

Щоб правильно організувати процедуру тестування та уникнути можливих помилок, а також перевірити себе як експериментатора, пропонуємо поради:

  1. Запропонуйте дитині завдання у формі спільної гри. Це дозволить зняти зайве напруження, викличе довіру до вас, зробить ситуацію природнішою. Дитина може захопитися процесом і не переживатиме з приводу можливих помилок та оцінки її компетентності.
  2. Створіть сприятливі умови. Перевірте,чи зручно дитина сидить, чи достатньо тихо

 та світло в кімнаті, чи не відволікає її щось від роботи.

  1. Переконайтеся, що дитина добре почувається (нагодована, бадьора,в міру спокійна).
  2. У процесі тестування зберігайте нейтралітет: не піддавайтеся на провокаційні прохання дитини підказати або зробити завдання за неї.
  3. Похваліть дитину за успішно виконане завдання, підтримайте, якщо у неї виникли сумніви.
  4. Не виправляйте помилок. Закінчуйте роботу на позитивній ноті незалежно від результатів. У розв’язанні останнього завдання ви можете підказувати дитині, але бали за це завдання не ставте.
  5. Давайте завдання невеликими блоками (не більше ніж 30 хв) з перервами. Намагайтеся до­тримуватися схеми: «легкі, важкі, легкі, відпочинок». У цьому випадку ви зведете до мінімуму помилки, які дитина може зробити через перенапруження.

Ви повинні пам’ятати про деякі обмеження щодо тестів:

  1. Психологічні тести не мають оцінок «добре», «погано». Найбільше, що може дати тест, — це можливість порівняти рівень розвитку дитини з іншими за цією ознакою, теоретично — з дітьми того самого віку та статі.
  2. В основі тестів лежить вірогідність, тому висновків на 100 % робити не можна.
  3. Людина — істота цілісна. Не можна виривати її окремі риси з контексту та за результатами однієї проведеної анкети робити висновок про особистість загалом.
  4. Будь-який результат — це інформація, яку можна використати з різною метою. Не навішуйте ярликів («у дитини погана пам’ять»), а намагайтеся допомогти дитині розвиватися.

 

Завдання для дітей

Завдання 1

Вивчення розвитку точності рухів (підготовка руки до письма, формування уваги та контролю за власними діями).

Матеріал: малюнок, на якому зображені «доріжки», з одного кінця якого стоять машини, з іншого — будиночки. Ширину доріжок слід дібрати так, щоб завдання було досить складним, але доступним для дитини. Тип доріжок ускладнюється щоразу.

Запропонуйте дитині з’єднати лінією машини з будинком, не з’їжджаючи з доріжки.

Нормативи: рівень виконання високий, якщо виходи за межі доріжки відсутні, олівець відривається від аркуша не більше ніж 3 рази. Рівень низький, якщо дитина допускає більше трьох виходів за межі доріжки, лінію малює нерівну, дуже слабку, майже невидиму або з дуже сильним натиском, який рве папір, допускає багато­разове проведення по одному й тому самому місцю.

Завдання 2

Вивчення рівня працездатності дитини та її вольового зусилля.

Матеріал: аркуш зі шкільного зошита, розлінований на вузькі та широкі смуги. Дайте дитині завдання: «У вузеньких смугах на аркуші ти малюватимеш якомога більше паличок (на аркуші як зразок намальовано вертикальну паличку у вузькій смузі). Намагайся малювати точно й акуратно, не виходячи за лінію. Починай за моєю командою». Тривалість роботи — 5 хв.

Щохвилини просіть дитину намалювати довгу паличку й продовжувати роботу. По закінченні проведіть якісний аналіз: чи є інтервали між паличками, чи вони збільшуються, чи змінюються розміри паличок, як щільно розміщені палички у рядку. Порахуйте кількість маленьких рисок, проведених за кожну хвилину. Як змінюються ці інтервали?

За результатами ви можете отримати уявлення про працездатність дитини у монотонній діяльності та стійкість її вольового зусилля (саморегуляції).

Завдання З

Вивчення розвитку логічної послідовності дій.

Матеріал: сюжетні картинки.

Покажіть дитині набір доступних їй за змістом сюжетних картинок, на яких послідовно розгортається сюжет (такі «історії у малюнках» часто трапляються у дитячих журналах). Перемішайте картинки, а потім запропонуйте дитині розкласти їх так, щоб склалася закінчена розповідь (казка, історія).

Таким чином перевіряється розвиток розумових процесів.

Завдання 4

Розвиток обсягу короткочасної слухової пам’яті.

Матеріал: «каскад слів». Підготуйте список з 8—10 слів, які дитина добре знає.

Попросіть малюка повторити слова за вами. Починайте з одного слова, потім називайте два , слова (дитина повторює обов’язково у тій самій

послідовності), три (інтервали між словами — 1 с). Коли дитина не зможе повторити певний ряд слів, зачитайте їй таку саму кількість слів, але інших (для цього слід підготувати інший список слів).

Якщо у другій спробі дитина впоралася з цим словесним рядом, то перейдіть до наступного доти, доки у другому прочитанні дитина не .зможе відтворити задану кількість слів.

Кількість слів, яку дитина може повторити за вами, і є обсягом її слухової короткочасної пам’яті на слова.

Дитина шести років правильно відтворює ряд з 5—6 слів.

Завдання 5

Вивчення міри розуміння граматичної конструкції.

Попросіть дитину уважно вислухати вислів: «Петро пішов у кіно після того, як дочитав книгу». Запитайте у дитини: «Що Петро зробив раніше — подивився кіно чи прочитав книгу?»

Назвіть дитині один предмет і попросіть змінити слово так, щоб воно означало багато предметів, наприклад: «Олівець — олівці». Запропонуйте їй такі слова: книга, ручка, лампа, стіл, стілець, вікно, місто, вухо, брат, дитина. Нехай вона назве ці слова у множині.

 Запропонуйте дитині виконати будь-яке доручення, наприклад: «Збери олівці, склади їх у коробку і поклади на полицю». Потім запитайте в неї: «Де тепер лежать олівці, звідки ти їх узяв?»

Як правило, всі компоненти психологічної готовності до школи (при нормальному розвитку дошкільника) формуються без будь-яких додаткових зусиль. Це відбувається, якщо малюк багато грається (з однолітками, дорослими чи сам) як у сюжетно-рольові ігри, так і в ігри за правилами, малює, ліпить, складає кубики, працює з конструктором, намагається грати на іграшкових музичних інструментах та, звичайно, слухає казки, оповідання, повісті. Читання має стати невід’ємною частиною щоденного життя дитини. Займаючись з дитиною, дорослі спілкуються з нею, що теж дуже важливо для нормального психічного розвитку. Зростаючи в атмосфері доброти, любові, ігор, читання, цікавості до оточення, дитина сама до 6 років намагається навчитися читати й рахувати, у чому їй можуть і повинні допомогти близькі. Все це відбувається природною.

У працях вітчизняних психологів доведено, що саме у грі розвивається психіка дитини. У давнину дорослі й дитячі ігри були народною традицією: їм відводили спеціальний час, культура гри передавалась із покоління в покоління. Л .Виготський вважав, що діти у грі задовольняють потреби, які вони не можуть задовольнити в реальному житті. Гра, як будь-який інший вид діяльності, потребує багато зусиль та енергії. Де їх візьме втомлена від занять дитина? Ось і доводиться їй дивитися фільми, бо вони не потребують напруження фантазії — достатньо співпереживати героям або ідентифікувати себе з ними. Заміна гри телевізором часто відбувається у дітей, яких залишають наодинці з собою. Негативний вплив «телевізійної гри» полягає в тому, що вона не дозволяє складати власний план дій, не розвиває символічну функцію, тобто у «телегрі» відсутнє все те, що породжує жива гра, де дитина — активний учасник, а не пасивний глядач. Заміна живих ігор «телевізійними» призводить до зниження інтелектуальної активності та творчого потенціалу дітей, до згасання пізнавальної потреби. Далі це виражатиметься  у негативному ставленні до інтелектуальної праці.

     Слухання казок, оповідань, повістей набагато ближче за своїм розвивальним ефектом до гри, оскільки дитина повинна сама уявити дійових осіб та ситуації,, а отже, — активізувати свою фантазію.

Профілактика комп’ютерної

та інтернет-залежності

Комп’ютерна залежність не менш небезпечна, чим наркотична залежність, тому що приводить до значного порушення адаптації в суспільстві (нездатність працювати, нездатність створити родину або просто обслуговувати самого себе).

Обов’язковою умовою успішного лікування комп’ютерної залежності є усвідомлення проблеми й бажання лікуватися з боку залежної людини.

У теж час комп’ютерну залежність найчастіше усвідомлюють навколишнього суб’єкта друзі, родичі, знайомі, але аж ніяк не він сам, що дуже схоже з будь-яким іншими видами залежності (алкоголь, наркотики).

Тому необхідно мотивування людини, що страждає від комп’ютерної залежності на лікування. Часте рішення проблеми починається з консультації родичів і близьких з питань, як допомогти людині, що страждає комп’ютерною залежністю звернутися за лікуванням до лікаря. Спільно з фахівцем виробляється тактика поводження з людиною, що страждає комп’ютерною залежністю обговорюється, як побудувати розмову про необхідність звертання до фахівця за лікуванням комп’ютерної залежності.

Перший етап лікування комп’ютерної залежності – діагностика причин формування комп’ютерної, а також виключення можливих хворобливих розладів, зокрема депресії. У випадку виявлення схованої депресії при необхідності поводиться її лікарське лікування.

Основою лікування комп’ютерної залежності є психологічна корекція, що проводиться індивідуально й у спеціальних тренінгових групах. Психологічна допомога спрямована на поліпшення взаємин із близькими й однолітками, навчання саморегуляції й умінню справлятися із труднощами, вихованню вольових якостей, підвищенню самооцінки, формуванню нових життєвих захоплень.

Найважливіший етап лікування комп’ютерної залежності це залучення страждаючого нею людину в процеси, не пов’язані з комп’ютерами, щоб електронні ігри й процеси не стали заміною реальності. Необхідно показати людині, що існує маса цікавих розваг крім комп’ютера (боулінг, сноуборд, виходи за грибами, походи на байдарках, футбол та інше), які не тільки дозволяють пережити гострі відчуття, але також тренують тіло й нормалізують психологічний стан.

Комп’ютерна залежність впливає на взаємини в родині, тому під час лікування комп’ютерної залежності важливо надавати допомогу родичам і близьким людини, що страждає комп’ютерною залежністю, зокрема спрямовану на гармонізацію відносин з людиною, що страждає комп’ютерною залежністю.

Рекомендації батькам при першому знайомстві дитини з комп’ютером

  1. Ознайомлення дитини з комп’ютером повинне відбуватися під керівництвом фахівця, що обізнаний з можливими негативними наслідками (з комп’ютерною залежністю). Якщо немає такої можливості, батькам варто підвищити свою компетентність знання комп’ютера. Добре коли, принаймні, один з батьків орієнтується в можливостях нової техніки, знає, що корисного можна одержати від неї для розвитку дитини, щоб направити його комп’ютерну діяльність у потрібне русло.
  2. Батьки повинні знати ознаки комп’ютерної залежності й уміти відслідковувати її появу. Керуючись набором цих ознак, час від часу варто придивлятися до стану дитини.
  3. Батьки повинні допомогти дитині крок за кроком розвивати самоконтроль, виховувати внутрішню волю, щоб надалі дитина відчувала себе хазяїном комп’ютера, а не навпаки. Із цією метою необхідно навчити його планувати тривалість комп’ютерної діяльності. Для цього можна, наприклад, запропонувати дитині регулярне виконання таких вправ: призначити собі строк закінчення гри, по завершенню якого, незалежно від етапу гри, обов’язково виключити пристрій; заздалегідь визначити початок роботи на комп’ютері й включити його тільки тоді, коли цей момент настане.
  4. Періодично проводити роз’яснювальну роботу про шкідливість надмірного захоплення комп’ютером, про те, що віртуальна реальність – це не життя, це лише паралельний процес, продовжувати вчити сприймати комп’ютер як засіб для здійснення власної творчості. Це може бути: малювання за допомогою комп’ютерних програм, заняття фотографією, літературна діяльність, робота з різноманітними пізнавальними системами, програмування й т.п.
  5. Завжди потрібно обмовляти час гри дитини на комп’ютері й точно зберігати ці рамки. Кількість часу потрібно вибирати виходячи з вікових особливостей дитини. Наприклад, до 5 років не рекомендується дитини допускати до комп’ютера, не варто заважати дитині пізнавати мир поступово й без втручання штучного інтелекту. А вже починаючи з 5 до 7 років дитині можна починати знайомити з комп’ютером, але бажано не більше 2 годин у день і не підряд, а по 15 – 20 хв. з перервами. При цьому треба пояснити дитині, що реальне життя й герої комп’ютерних ігор – дві різні речі, не сумісні між собою. З 7 років дитина може самостійно відрізнити віртуальний образ гри від реального. Після 12 років наступає найменш тривожний період, тому що дитина може розрізняти образи різних реальностей. Але це всього лише усереднені дані, завжди потрібно виходити з конкретних особистісних й індивідуальних особливостей дітей у тім або іншому віці.
  6. Категорично забороняється грати в комп’ютерні ігри перед сном.

Рекомендації Інтернет-залежному

? Визнайте, що у вас є залежність. Ви не зможете боротися з нею, поки не зрозумієте, що піддано їй. Не обманюйте самі себе.

? Усе більше й більше людей в усім світі попадають в Інтернет-залежність. Тому вам може здаватися, що в цьому немає нічого страшного. Не ви не повинні упокорюватися з нею. Намагайтеся виплисти, навіть якщо всі навколо тонуть.

? Ви хочете припинити проводити в режимі он-лайн так багато часу? Тоді припините! Ви ж хочете цього, правильно? Постійно нагадуйте собі про це. Щораз коли бачите комп’ютер, ви думаєте: «Треба б перевірити свою електронну пошту!». Саме так і проявляється ваша залежність. Встановите певні години для перевірки вашої пошти й дотримуйтеся цього розкладу. Якщо ви дійсно проводите в Інтернеті занадто багато часу, по початку вам буде важко, але потім ви поступово звикнете.

? Заведіть хобі або захоплення. Відвідуйте різні групи й клуби, займайтеся спортом, музикою, танцями, співом і т.д. Займіться разом із другом фізичними вправами. Поспите замість того, щоб сидіти в Інтернеті. Подивіться фільм, сходіть на концерт, почитайте книгу. Знайдіть який-небудь інтерес, який стане для вас альтернативою Інтернету.

? Поповнить запас ваших знань. Напевно, у вашому будинку скопилася безліч книг, які ви давно хотіли прочитати. Таким чином, ви не тільки відволічетеся від Інтернету, але й займетеся самоосвітою.

? Допоможіть на кухні. Ваші домашні будуть ради, якщо ви замість того, щоб сидіти в чате або на якому-небудь форумі, допоможете їм приготувати вечерю. Ви зможете навчитися контролювати себе, вибираючи між Інтернетом і готуванням останнє. До того ж ваша родина буде вдячна вам за приготовлену вечерю.

? Погуляйте із друзями. Заплануйте похід у боулінг, торговий центр або на ковзанку. Уникайте походів у ті місця, де є доступ в Інтернет, наприклад в Інтернет-кафі. Інакше ви можете піддатися спокусі заглянути туди на кілька хвилин.

? Заплануйте сімейний вечір. Замість того, щоб дивитися телевізор або проводити час поодинці, зберіться всі разом, повечеряйте, а потім придумайте спільну розвагу, наприклад, пограйте в настільну гру.

? Установите ліміт часу роботи вашого комп’ютера. Визначите скільки разів у тиждень вам необхідно виходити в Інтернет. Виключайте комп’ютер, якщо у вас немає необхідності в ньому.

? Використайте таймер. Перед тим як сісти за комп’ютер, засічіть на таймері 30 хвилин. Сигнал нагадає вам, як багато часу ви провели за комп’ютером.

? Не їжте сидячи за комп’ютером. Харчування в окремому місці допоможе вам відволіктися від режиму он-лайн.

Етапами профілактичної діяльності можуть стати наступні складові:

  • Діагностичний, що включає в себе діагностику особистісних особливостей, які можуть вплинути на формування адиктивного поводження (підвищена тривожність, низька стійкість до стресу, нестійка я-концепція, нездатність до емпатії, некомунікабельність, підвищений егоцентризм, низьке сприйняття соціальної підтримки, спрямованість на пошук відчуттів й ін.), а також одержання інформації про положення дитини в родині, про характер сімейних взаємин, про склад родини, про його захоплення й здатності, про його друзів й інших можливих референтних групах.
  • Інформаціоно – просвітительський етап, що передбачає собою розширення компетенції підлітка в таких важливих галузях, як психо-сексуальний розвиток, культура міжособистісних відносин, технологія спілкування, способи подолання стресових ситуацій, конфліктологія й властиво проблеми адиктивного поводження з розглядом основних адиктивных механізмів, видів адиктивной реалізації, динаміки розвитку адиктивного процесу й наслідків.
  • Тренінги особистісного росту з елементами корекції окремих особистісних особливостей і форм поводження, що включають формування й розвиток навичок роботи над собою.

Профілактика адиктивного поводження повинна торкнутися всіх сфер життя підлітка: родини, освітнього середовища, громадського життя в цілому.

Меморандум дітей батькам

  1. Не зламайте мене. Я абсолютно точно знаю, що я не повинен мати все те, чого я прошу. Я тільки перевіряю вас.
  2. Не бійтеся бути рішучими зі мною. Мені це подобається, оскільки тоді я знаю, як далеко зайшов.
  3. Не застосовуйте до мене силу. Це переконає мене, що силою можна вирішити все. Я швидше відгукнуся, якщо мене просто поведуть за собою
  4. Не будьте непослідовними. Це заплутує мене, я можу відмовитися навіть від того, що добре знаю та вмію робити.
  5. Не давайте зайвих обіцянок, якщо ви не можете їх виконати. Я можу втратити довіру до вас.
  6. Ніколи не піддавайтеся на мої провокації, коли я кажу або роблю щось для того, щоб засмутити вас. Інакше я й надалі намагатимуся здобувати такі «перемоги».
  7. Не дуже засмучуйтеся, коли я кажу «Я ненавиджу тебе». Я не маю на увазі саме це, але хочу, щоб ви почувалися себе винними за те, що зробили мені зле.
  8. Ніколи не змушуйте мене почуватися себе маленьким. Я обов’язково зреагую і виставлятиму себе «великою цяцею».
  9. Не акцентуйте уваги на моїх «поганих звичках». Це тільки надихне мене продовжувати робити саме так.
  10. Не робіть зауважень у присутності чужих людей. Я краще зрозумію вас, коли ви спокійно скажете на одинці.

 

«Створення психологічного комфорту в сім’ї як запорука подальшої успішності дитини»

 Психологічний комфорт – це відчуття задоволення, прийняття оточення, відповідності стану індивіда до навколишніх умов існування. Якщо змалечку дитину виховувати в атмосфері любові та взаємопорозуміння, вона виросте чуйною та доброзичливою. Якщо ж батьки зривають на ній всі свої невдачі й подають приклад стосунків, не гідний
наслідування, то дитина зростає нечуйною, черствою, а іноді жорстокою у ставленні до інших(до тварин, рослин, людей), із проблема у розвитку не лише морально – ціннісної
сфери особистості, а й емоційно вольової, пізнавальної.

Мама для дитини – перший психологічний захист. У дітей, розлучених з мамою у ранньому віці, навіть на короткий термін, виникає депресія, а іноді, як наслідок, синдром
недорозвиненості. Причина – збіднілий емоційний світ людини, брак спілкування та уваги. Якщо мати та близькі люди не застосовують у спілкування з дитиною тілесного фізичного контакту, прогладжування, усмішок, похвали, то у дітей виявляється більше поведінкових відхилень від норми, ніж у тих, які виховуються у сім’ї, що намагається
створити психологічно комфортне середовище для зростання малюка.

Дитину навчаєте, що її оточує. Якщо малюка часто критикують, то, відповідно, навчають осуджувати; демонструють ворожість – учать битися; висміюють – дитина буде несміливою, невпевненою у собі, з комплексом неповноцінності; якщо ж часто соромлять, то прививають комплекс провини; якщо хоча б іноді бувають поблажливими, то виховують дитину терплячою; хвалять – навчають оцінювати; чесні з дитиною – вчать справедливості й відповідальності; намагаються створити для малюка безпечне середовище – вчать вірити в себе і в людей; намагаються створити атмосферу дружби та взаєморозуміння – вчать знаходити любов у світі; привчають до колективної праці – дають відчуття власної значущості (дитина почувається потрібною); доброзичливо ставляться до інших – виховують емпатійну особистість (з наданням можливості допомоги) до тих, хто цього потребує, – рослина, тварина чи людина – матимуть гарантовану поміч від власної дитини в майбутньому, оскільки виростять її небайдужою;
звертають увагу на гарні речі – розвивають естетичний смак.

Зауважмо також, що психологи доводять: що вищий естетичний рівень сприйняття у дітей, то менше емоційних розладів у дитини. Отже, якою виросте наша дитина, залежить повністю від того, які умови ми їй створюємо, які речі вона вважатиме для себе прийнятними і комфортними, а які ні. Щоб малюк комфортно почувався у суспільстві, ми повинні прививати йому не словами, а власними вчинками, діями такі норми суспільної моралі, як чесність, відповідальність, відчуття власної гідності, працьовитість, терпіння, совість, почуття обов’язку, вміння співпереживати, доброзичливість, благо чинність тощо. Норми моралі мають слугувати духовному росту особистості. Також, щоб створити комфортні умови існування дитини, нам слід змалку привчати її до праці й до організації
цієї праці.

Що є основою психологічного комфорту?

  1. Створення психологічного клімату в колективі (групі), спрямованого на позитивні емоції, вчинки, інтереси, на формування відчуття позитивної перспективи длярозвитку групи загалом та кожного з її членів зокрема.
  2. У дитини не повинно згасати бажання посміхатися. Вона не має боятися відерто показувати свої емоції – плакати, сміятися, нудьгувати. Дитина не повинна щось із себе вдавати, а має бути сама собою.
  3. Кожна дитина повинна відчувати, що їй раді, що вона бажана, не просто потрібна, а необхідна для цієї групи.
  4. Соціальний контроль не має характеризуватися жорстокістю стосовно виловлювань, побажань, критичних зауважень членів групи.
  5. Не можна обмежувати волю дитини. Усі дії, які вона чинитиме, повинні йти від власної ініціативи.
  6. Слід підтримувати в колективі культ справедливості. Не можна нікого ні карати, ні хвалити не заслужено.
  7. Помічати позитивне потрібно якомога частіше, шукати для цього щонайменші приводи.
  8. Осуджувати треба якнайменше, іноді варто бути поблажливим.
  9. Заохочувати до праці, намагатися зробити її приємною.
  10. Створити безпечне середовище для дітей – не ставити високо важкі чи гострш предмети, не використовувати у приміщенні незаземлені розетки, не залишати без нагляду електроприлади, не використовувати шкідливі іграшки.
  11. У сім’ї повинна панувати атмосфера підтримки та взаємопорозуміння, створюватися ситуація успіху для дитини. Щоб підтримати дитину, необхідно спиратися на її сильні сторони, уникати акцентування на невдачах, показувати задоволення дитиною. Потрібно спілкуватися з дитиною, активно використовувати гумор, дозволяти дитині самі й вирішувати деякі проблеми. Підтримувати її хороші прагнення, намагатися не бути категоричним.
  12. Демонструвати оптимізм , вірити у свою дитину.
  13. Готувати дитину до співпраці, співіснування в колективі, прививати їй корисні звички, здатність до самообслуговування; позитивно й доброзичливо налаштовувати на оточення,в якому вона повинна перебувати.
  14. Уміти помічати гарне, ділитися з цим дітьми.
  15. Безперервно любити дітей, прагнути і вміти виявляти любов до них,показувати їм свою любов – вона мають це постійно відчувати.

І завершимо наші роздуми з приводу умов для розвитку дитини словами відомого педагога Шалви Амонашвілі: «Благородство виховується благородством. Воля виховується волею. Любов виховується любов’ю».

(Аполінарія Ділагевич Психологічний комфорт як запорука розвитку дитини/ Аполінарія Ділагевич/ Психолог довкілля. – 2011. – №3(20). – с.41-44. )